КНИГА ПРИПОВІСТОК СОЛОМОНОВИХ 18:1-24

¹Своєвольний всього забагає; він устає проти всього, що каже розум.

²Дурний не любить знання, хиба тілько, щоб повеличатись дотепом.

³З безбожником приходить і погорда, а з безчесним — сором.

⁴Слова в устах мужа — глибокії води; з джерела мудростї — широкий потік.

⁵Вважати на особу безбожного — се дїло погане, тим паче, щоб праведного повалити на судї.

⁶Безумного уста вдаються у сварку, а його слова викликують бійку.

⁷Беспутнього язик — погибель для него, а уста його — се сїть на душу його.

⁸Нашептані слова — неначе лакітки, а все ж вони до дна у череві доходять.

⁹Недбалий в своїй роботї — се рідний брат розтратника.

¹⁰Імя Господнє — се кріпка тверджа; втече праведник у неї, і він безпечен.

¹¹Багатому скарби здаються кріпким містом, він уважає їх за високі мури.

¹²Перед упадком гордуватїє серце в чоловіка, а перед славою — покора.

¹³Хто, не вислухавши, відповідає, той дурень і стид на його спадає.

¹⁴Дух в чоловіцї підпирає немочі його, а дух прибитий — хто може піддержати його?

¹⁵Розумного серце здобуває знаннє, й мудрих ухо, знай, про знаннє тілько дбає.

¹⁶Дарунок розширює чоловікові дорогу, ба й до панів великих його допускає.

¹⁷Первий в свойму спорі — правий, та приходить його противник, й перевірює справу.

¹⁸Жереб скінчить позиванку, він чинить розсуд і між панами.

¹⁹Розгнїваний брат — як утверджене місто, а звяга (з ним) — як засови в замку.

²⁰Плодом уст чоловіка наповнюєсь черево його; що його уста зродять, тим він насичуєсь.

²¹Смерть і життє — в руцї язика, й хто любить його, їсти ме плоди його.

²²Хто знайшов добру жону — знайшов добро й одержав ласку від Господа.

²³Убогий, благаючи, говорить; багатий промовляє згорда.

²⁴Хто хоче приятелїв мати, мусить і самий приязним бути; друг буває од брата прихильнїйший.